Закономірності та умови формування мовленнєвої готовності до навчання дітей старшого дошкільного віку з вадами мовлення

Закономірності та умови формування мовленнєвої готовності до навчання дітей старшого дошкільного віку з вадами мовлення

Проблема мовленнєвої підготовки дітей старшого дошкільного віку залишається однією з найактуальніших не лише у психології, лінгвістиці, педагогіці, а й в логопедії. Конкретні вимоги до мовленнєвого розвитку особистості (мовленнєвої готовності) як кінцевого результату цього вікового етапу ми знаходимо у змісті базового компонента дошкільної освіти, що передбачає вміння адекватно й доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і допоміжні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Під мовленнєвою готовністю дітей до навчання у школі вчені (А.Богуш, М.Вашуленко, В.Гербова та ін.) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища. В контексті проблем спеціальної дидактики дослідники (Є.Соботович, Р.Лєвіна, Л.Спірова, Г.Чіркіна) зазначають, що підготовка до навчання дітей з вадами мовлення в навчальних закладах охоплює корекцію та розвиток фонетико-фонематичної системи; збагачення словника; удосконалення граматичної будови мовлення; розвиток комунікативних навичок.

Специфіка організації корекційно – попереджувального навчання дітей з вадами мовлення в цілісному процесі підготовки до школи визначається рядом закономірностей.

Перша закономірність полягає в тому, що мовлення формується при здатності чітко артикулювати звуки, вимовляти звуки, склади, слова, розуміти й сприймати слухові відчуття. На основі набутих навичок дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, вимовляти відповідно до норм сучасної української літературної мови, артикулювати кожний звук мови.

Друга закономірність полягає у засвоєнні мовних одиниць, передусім лексичних і граматичних. Засвоєння дітьми з вадами мовлення лексичного значення слів відбувається від прямого, конкретного, основного до узагальненого та переносного значення, яке вони часто не можуть зрозуміти («срібні промені», «лагідні слова», «золоті руки», «гаряче серце»). Такі діти мають засвоювати і граматичне значення, зв’язки між словами в реченні («в сумці», «під книжкою», «між тваринами» тощо).

Третя закономірність – оцінювання виразності мовлення – залежить від розвитку в дитини чутливості та сприйнятливості до засобів виразності мовлення оточуючих. Мова має всі засоби відображення емоцій. У фонетиці – це інтонація (сила й тембр голосу, висота тону, паузи та ін.); в лексиці – синонімія, переносне значення слів; у граматиці – особливі префікси та суфікси; в синтаксисі – стилістичні фігури. Засвоюючи засоби виразності мовлення діти відчувають, як за допомогою мови розкривається внутрішній світ людини – її почуття, настрій, прагнення.

Четверта закономірність пов’язана з формуванням у дитини «чуття мови». «Чуття мови» - сукупність відчуттів, які безпосередньо відображають зв’язки, характерні для мови як системи засобів спілкування людей. Сформоване мовлення характеризується наступними показниками: правильність, чистота мовлення, точність, виразність, логічність, доречність, розмаїтість використання синонімічних засобів мови, інтелектуальних і виразних, стилістичних і жанрових можливостей.

П’ята закономірність полягає в зумовленості писемного мовлення дитини успішним розвитком усного. Сутність засвоєння писемного мовлення полягає в тому, що дитина в процесі написання порівнює написане з тим, що вимовляє, артикулює, зіставляє орфографію з орфоепією. Якщо вона опанувала орфоепію, то при оволодінні письмом, ознайомленні з правилами орфографії дитина інтуїтивно, підсвідомо порівнює написання з раніше засвоєним вимовлянням.

Сутність шостої закономірності полягає в тому, що темп збагачення мовлення зростає з удосконаленням мовленнєво–творчої системи дитини.

Розглянуті закономірності є доцільними під час мовленнєвої підготовки до школи дітей з вадами мовлення. Проте функціонування цих закономірностей потребує спеціально організованих педагогічних умов, а саме:

• постійна мовленнєва практика тренування органів артикуляційного апарату;
• стимулювання використання лексичних і граматичних конструкцій;
• створення емоційної позитивно насиченої атмосфери для розвитку «чуття мови»;
• організація доцільного комунікативно – мовленнєвого середовища, логопедичного впливу та корекційної підтримки дітей педагогами;

Створюючи такі умови можна передбачити позитивний результат у мовленнєвій підготовці до школи дітей з вадами мовлення. Якісним проявом цього є набуття мовленнєвої компетентності всіх сторін мовлення (фонетичної, лексико – граматичної, семантичної), що забезпечує, як успішне оволодіння писемним мовленням, так і особистісно орієнтоване формування особистості.