2019-04-03 09:59   164  

Напрями логопедичної роботи в закладі дошкільної освіти

 

Удосконалення методів навчання в межах реформування дошкільної освіти в Україні передбачає всебічний розвиток дітей, підвищення їх самостійності під час оволодіння знаннями. В зв’язку з цим при підготовці дітей до шкільного навчання особливого значення набуває формування та розвиток усного зв’язного мовлення як найважливішої умови успішного засвоєння знань, розвитку логічного мислення та інших сторін психічної діяльності.

Повноцінне мовлення – неодмінна умова успішного навчання у школі. Оскільки мовлення найбільш інтенсивно розвивається в дошкільному віці, то подолання його порушень у дошкільників відбувається швидше і легше. Якщо не вживати заходів, то дефектна вимова негативно впливатиме на повноцінний розвиток фонематичного слуху. Наступним негативним наслідком буде збіднення словника, так як дитина не поповнює запасу слів такими, де є важко розрізнювальні звуки. З цієї ж причини не формується в певній мірі граматична сторона мовлення. Отже, якщо на проводити логопедичної роботи, в результаті складної дислалії може розвинутися нерізко виражений загальний недорозвиток мовлення.

Логопедична робота – складний динамічний процес, який передбачає комплексну роботу в певних напрямках:

  1. Обстеження та діагностика мовлення дошкільників.
  2. Проведення корекційної роботи:
  • уточнення та розвиток лексичної сторони мовлення;
  • формування граматичних умінь та навичок;
  • розвиток фонематичних процесів;
  • формування правильної вимови звуків та введення їх у зв’язне мовлення;
  • розвиток дрібної та загальної моторики;
  • розвиток мовного дихання (при потребі);
  1. Проведення пропагандистської роботи серед педагогів та батьків.

Обстеження усного мовлення у дошкільника.

Всестороннє обстеження мовлення дитини сприяє найбільш точному встановленню рівня її мовного розвитку. Логопед повинен визначити рівень  комунікативності малюка, стан зв’язного мовлення, словникового запасу та граматичної сторони мовлення, рівень стану фонетичної та фонематичної сторін, а також будови артикуляційного апарату.

Розвиток лексико – граматичних уявлень.

Логопедична робота по розвитку лексико – граматичних умінь та навичок у дітей тісно пов’язана з їх уявленнями про довкілля, станом пізнавальної діяльності та рівнем практичних навиків. Дана робота повинна проводитися у співпраці з педагогами та при підтримці батьків. Для розвитку словника можна використовувати наступні види роботи:

  • активізація та збагачення словника по темі;
  • опис предметів, особливостей будови;
  • називання дій з даними по темі предметами;
  • називання ознак по декільком параметрам: форма, колір, розмір чи зовнішній вигляд, звички (вдача) тощо;
  • утворення узагальнених понять;
  • називання антонімів та підбір синонімів до вибраних слів.

Для формування граматичних уявлень можна використовувати наступні види роботи:

  • вправляння у словозміні (число, рід, відмінок);
  • вправляння у словотворенні (суфіксально – префіксальний спосіб творення, утворення відносних та присвійних прикметників);
  • використання прийменників;
  • складання речень різної структури з поступовим ускладненням.

 

Формування правильної вимови звуків та введення їх у зв’язне мовлення.

Логопедична робота по вихованню правильної звуковимови здійснюється поетапно:

  1. підготовчий етап;
  2. етап постановки звука;
  3. етап автоматизації і диференціації поставленого звука, введення його в зв’язне мовлення.

Зміст підготовчої логопедичної роботи залежить від структури дефекту, від того, яка ланка мовленнєвої системи порушена – мовленнєва моторика чи фонематичне сприймання. Для розвитку мовленнєвої моторики проводять спеціальну артикуляційну гімнастику, спрямовану на поліпшення якості рухів (точності, координованості, переключення тощо) органів артикуляційного апарату. При порушенні фонематичного сприймання та слуху роботу слід розпочинати з їх розвитку. Спочатку на матеріалі немовних звуків, а згодом необхідно охопити всі звуки мовлення, що входять в звукову систему даної мови (від звуків, які вже засвоєні, до тих, які лише ставляться і вводяться в самостійне мовлення).

Унормовану вимова звука можна поставити такими способами: шляхом наслідування, механічним, постановкою від іншого звука та мішаним. Хочеться підкреслити, що яким би способом ми не ставили звук, рекомендуємо дбати про те, щоб він (цей звук) відразу звучав у складі. Часто при постановці ізольованого звука буває важко перейти до вимови його у складі, у слові, особливо це стосується звука [р].

Закріплення звука здійснюється в мовленнєвих вправах, добір яких у першу чергу базується на дидактичному принципі поступового переходу від простого до складного. Етап автоматизації звука – це тренувальні мовленнєві вправи, спрямовані на використання нової вірної артикуляції в різних фонетичних умовах – на початку слова перед голосною, в кінці слова, при збігові приголосних, у фонетично простих та складних словах тощо. При цьому застосовуються прийоми відображеної вимови, тобто вимови з опорою на вірний артикуляційний і акустичний образ звука, вимовленого педагогом та самостійного називання слів за малюнком з цим новим звуком (для учнів також читання текстів з відповідним мовленнєвим матеріалом).

Диференціація поставленого звука потрібна тим дітям, яким важко розрізняти подібні звуки, тобто протиставлені за дзвінкістю-глухістю, м´якістю - твердістю тощо. У подальшому, якщо не приділяти спеціальної уваги розрізненню звуків на слух і за артикуляцією, їх писемне мовлення буде супроводжуватись однотипними замінами літер.

Метою етапу введення нового звука в зв’язне мовлення є навчання дитини користуватись поставленим звуком в усіх видах мовленнєвої діяльності. Більшою мірою на цьому етапі використовуються тексти, творчі вправи, в мовленнєвому матеріалі яких часто зустрічається опрацьований звук.

Розвиток дрібної та загальної моторики.

Рівень розвитку мовлення дітей знаходиться в прямій залежності від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук. При достатньому їх розвитку згідно віку і мовленнєвий розвиток дитини знаходиться в межах вікової норми. Тому тренування рухів пальців є важливим стимулюванням мовленнєвого розвитку дитини, сприяє покращенню артикуляційної моторики, підготовці кисті руки до письма і, що важливо, є сильним засобом для підвищення працездатності кори головного мозку.

Розвиток загальної моторики здійснюється на матеріалі основних рухів: ходьби, крокування, бігу, підскоків, пробіжок, різних шикувань, підключення рухів рук. Широко застосовуються рухливі ігри, які на підготовчому етапі проводяться без мовленнєвого супроводу, оскільки звуки ще не поставлені. Всі рухи на місці виконуються ритмічно: під рахунок, метроном, під музику з чітко вираженим ритмом і акцентом.

Розвиток мовленнєвого дихання.

Часто у дітей, не залежно від їх мовленнєвого розвитку, зустрічається неповне, поверхневе дихання. При цьому інтервал часу вдих – видих короткий, недостатній для промовляння частини речення, повітряний струмінь дещо ослаблений, спостерігається деяке згасання звуку, інтонаційне збіднення мовлення дитини. З цієї причини доречно на логопедичних заняттях навчати дитину правильному короткому і глибокому видихові, а також раціонально використовувати його під час мовлення.

Профілактична логопедична робота.

Масова диспансеризація в поліклініках дозволяє цілеспрямовано проводити широку програму профілактичних заходів серед дітей з фактором ризику мовленнєвої патології та з дітьми, які вже страждають порушеннями мовлення. Це необхідно для попередження та ранньої діагностики мовленнєвих порушень. З цією ж метою логопеди проводять у закладах освіти щорічно обстеження мовлення дітей, виступають на батьківських зборах та педгодинах з повідомленням про його результати, рекомендують батькам (при потребі) пройти консультування в спеціалістів у медичних установах, друкують свої статті з поясненням змісту логопедичної роботи, з рекомендаціями батькам в засобах масової інформації тощо.